Історія міста Чоп очима радянських істориків

Гортаючи сторінки Інтернету можна знайти багато цікавої інформації про наше славне місто, але багато цікавих фактів поки-що залишаються досить невідомими. У редакцію «Мій Чоп» протягом останніх 6-ти місяців надійшла велика кількість цікавих історичних матеріалів.
Дані матеріали опрацьовуються, систематизуються та готуються до чергового друку. Значна кількість матеріалів потребує перекладу, тому дуже приємно, що до цього процесу долучилися не байдужі та ініціативні мешканці нашого міста.
Сьогодні редакція «Мій Чоп» пропонуємо витяги із історії нашого міста, які були взяті з українсько-радянської енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» 1969 року випуску. Ось як виглядала історія нашого міста очима радянських істориків.

«Чоп — місто районного підпорядкування, розташоване між річками Тисою і Латорицею, за 25 км від Ужгорода. Населення — 6300 чоловік — українців, угорців та росіян. В 1945 році село Чоп віднесено до розряду селищ міського типу, а з 1957 року стає містом.
Чоп — південно-західні ворота нашої Вітчизни, важливий залізничний вузол на кордоні з Угорщиною та Чехословаччиною. Чоп — місце теплих зустрічей численних туристів та делегацій з братніх соціалістичних країн. Саме тут гості вперше відчувають гостинність радянських людей.
Вперше Чоп згадується в історичних документах у 1281 році. Багато разів мінялися власники села, серед яких була і поміщицька родина Чапі, від якої, очевидно, походить первинна назва села. Жителі Чопа сплачували різні податки не тільки феодалам, а й державі. У списках сіл Ужанського комітату за 1346 рік згадується і Чоп, з жителів якого збирався податок на користь держави. До XIV—XV століття село називалося по-різному: «Чап» і «Чоп». Мешканці його виконували різні феодальні повинності на поміщиків: давали десятину і дев'ятину з свого врожаю, худоби, сплачували різні натуральні податки, виконували безкоштовно роботи на панському дворі, на полі, а також сплачували державний податок — порту. Розміри феодальних повинностей в період закріпачення селян (XIV—XV століття) не були ще точно визначені і увесь час зростали.
У 1427 році на території села проживало 26 кріпацьких сімей. Вони сплачували поміщикам від 1,5 до 2,6 флорина на рік, не рахуючи «кухонної данини» і різних робіт. Зростання феодального закріпачення селян і постійне збільшення повинностей посилювало антифеодальну боротьбу селянства. В 1514 році жителі Чопа разом з селянами всієї Угорщини взяли участь у селянській війні в загоні Петра Бакшаї Після поразки у війні по всій Угорщині заершилося закріпачення селян. Антифеодальна боротьба не припинялася. Щоб уникнути утисків місцевого феодала, селяни тікали в інші місцевості. Чоп продовжував залишатися невеликим поселенням з малою кількістю населення.
Становище селян погіршувалось не тільки від зростаючої експлуатації, а ще й від внутрішніх феодальних усобиць і нападів зовнішніх ворогів, зокрема — турок. Після поразки збройних сил Угорщини під Могачем (1526 рік) турецькі напади на землі Угорської держави посилювалися, турки й татари доходили і до Закарпаття. Під час турецько-татарського набігу в 1557 році Чоп зазнав великих руйнувань. Частина кріпацьких дворів опустіла зовсім. У селі залишилось всього 16 феодально-залежних дворів. До кінця XVI століття село дещо зросло, і тут вже налічувалося 36 дворів.
В XVII і XVIII століттях Чоп опинився в центрі частих воєнних дій. Тут не раз відбувалися бої між загонами феодалів, що ворогували, та бої під час національно-визвольних рухів. Все це призводило до погіршення становища мешканців і дальшого їх закріпачення. Захопивши Чоп, австрійські власті обклали його населення різними повинностями на користь казни, а у 1675 році дарують Чоп феодалам Вечеї у «вічне володіння».
У відповідь на посилення експлуатації і панування Габсбургів на Закарпатті ще з більшою силою спалахували антифеодальні виступи та національно-визвольна боротьба. В цій боротьбі брали участь і жителі села Чопа. Зокрема, вони були активними учасниками Токайського повстання 1697 року та визвольної війни 1703—1711 років.
Війни призводили до розорення селян Чопа, до занепаду їх господарства, до посилення феодального гніту. Багато селян кидали через це свої оселі і утікали в інші місця. З 1712 по 1717 рік з Чопа втекли 12 кріпаків. В селі залишилося лише дев'ять кріпацьких сімей в складі 26 чоловік.
Поміщицькі господарства все більше втягувались у товарно-грошові відносини. На селян накладали все нові і нові повинності. В кінці XVIII століття феодали добилися дальшого збільшення повинностей і податків. В цей час селяни, крім панщини (2 і більше днів на тиждень), численних натуральних повинностей і грошових чинушів, ще сплачували податки воєнні, сеймові, комітатські та інші. Податки були настільки великі, що з року в рік за селянами залишалися великі недоїмки. Лише у 1768—1769 рр. недоїмки по Капушанському округу, до якого належало і село Чоп, складали 210 форинтів, 24 крейцери.
Разом з тим селяни багато терпіли від стихійних лих, постійних розливів Тиси, яким вони не в силі були запобігти, а феодали і власті майже ніяких заходів не вживали, щоб відвернути ці лиха. Лише за розпорядженням керівника визвольної війни Ференца II Ракоці на початку XVIII століття поблизу Чопа було зведено земляну греблю. Стихійні лиха призводили до частих неурожаїв чи загибелі вже вирощеного врожаю, через що селяни голодували. У 1786 році всім селом було зі¬брано лише 16 ц. пшениці і 12 ц. вівса. Голод був частим явищем. Під час проведеного в липні 1831 року обслідування сіл південно-західної частини Ужанського комітату, у т. ч. і Чопа, власті були змушені визнати, що біднота вже багато місяців знаходиться без хліба і в нужді, їсть недозрілі яблука, водорослі, тощо.
Мешканці села дуже страждали від численних епідемій. На той час медичного обслуговування в селі не було ніякого. Тому холера, яка охопила в 1831 році всю Угорщину, завдала тяжкого лиха.
Внаслідок усього цього Чоп аж до середини XIX століття залишався незнач¬ним селом. Тут нараховувалось всього 80 працездатних.
Буржуазна революція 1848—1849 років, за якою було ліквідовано кріпацтво, відкрила шлях до розвитку капіталізму в країні. З 70-х років почалося будівниц¬тво залізниці, яка проходила і через Чоп. В останні три десятиріччя XIX століття стали до ладу залізничні лінії, які зв'язували Закарпаття з Галичиною і централь¬ною Угорщиною і, зокрема, Чоп з Ужгородом і з Береговим. З побудовою в 1872 році залізничної станції Чоп став важливим транспортним вузлом.

( продовження у наступній публікації)

Мій Чоп