Іра Левіна: Мій внутрішній Євромайдан
Скоро вже тиждень, як я повернулася із київського Євромайдану. За цей час у столиці відбулася ще маса подій, про які я дізнавалася вже тут, і на підтримку наших у столиці виходила вже в Ужгороді. Але тільки тепер я можу сісти і впорядкувати свої думки, яких за півмісяця після розгону Євромайдану назбиралося чимало.
По-перше, сам Євромайдан у Києві майже нічим не відрізняється від нашого – так, людей більше, палатки стоять і їсти роблять. Але загалом дух революції відчутний і на місцях – аби він був. Хоча згодна водночас і з твердженням, що від містечкових страйків мало толку – якщо хочемо змін, треба їхати до Київа. «Іду на ви», так би мовити.
По-друге, що справді вразило, так це КМДА. У мене склалося враження, що КМДА – це зовсім інша держава, яка має дуже відсторонений стосунок до того ладу, який ми маємо зараз в нашій країні. Я була в цьому місті двічі, з невеликим інтервалом – вдруге ми ходили, аби занести необхідні ліки та їжу. І після того, як дівчина-медсестричка, якій ми передали ці ліки, почала стрибати від радощів і дякувати нам, моє секундне відчуття радості притупилося пригніченням і сумом – ну не має вона нам дякувати, не маємо ми їм носити ліки! Це все абсурдно, абсурдно!
Саме у КМДА дуже яскраво видно (виразніше, ніж будь-де), що люди кинуті своєю владою напризволяще: живіть, мовляв, собі, як хочете – у нас є важливіші справи. Біля входу до КМДА завжди черга: хлопці-чергові не пропускають великої кількості людей відразу, аби всередині не утворився балаган. Тих, хто приходить з одягом, їжею чи ліками, впускають без черги. Віднедавна охоронці на вході почали перевіряти сумки на вміст; також у них з’явилися металодетектори. І добре, бо ніколи не знаєш, якого ступеня адекватності заходять відвідувачі. Усе дуже чітко організовано і структуровано – приємно дивує те, як швидко люди навели тут свій лад. Для всіх відкриті перші два поверхи – коридори і конференц-зала. На першому поверсі – «кухня» (і відповідно – пункти прийому харчів), на другому – конференц-зала (тут такий собі «жилий корпус» – саме там люди сплять і відпочивають), а також пункти прийому й видачі ліків, запис у волонтери, прийом і видача теплого одягу тощо. На вищі поверхи зайти не можна – біля усіх входів стоять хлопці-охоронці з бейджиками. Волонтерів у КМДА можна впізнати саме за такими бейджиками, а тих, хто завідує медикаментами, ще й за халатами. До речі, якщо раніше експонати у музеї подарунків стояли у вітринах тамтешніх шафок, то тепер їх позабирали – від гріха подалі.
По-третє, я вкотре зрозуміла, що з моїм загостреним почуттям справедливості і високою чутливістю жити буде нелегко. Побувавши у багатьох місцях з мітингами, а також на зборах, сесіях, круглих столах; поїздивши у маршрутках, електричках, поїздах від Ужгорода до Києва, я побачила занадто багато справжніх облич людей, яким варто було б носити маски. Просто такий час – вітер змін – завжди здуває з нас маски, і з кожного виринає його справжність, яка може як приємно, так і неприємно, ба навіть боляче, вразити. Одній частині патріотизм настільки затьмарив розум, що це вже стало нездоровим явищем, інша частина скептично ставиться до нинішніх подій і буквально плюється на мітингувальників, треті займають позицію, при якій вони вийдуть сухими з води, як би це все не закінчилося, ще хтось взагалі ніяк не реагує на події… Як сказав мені один із активістів Євромайдану, наразі вже відсотків 10 мають надію і, відповідно, сили стояти за свої ідеї.
А насправді наприкінці хочеться подякувати усім, хто побував у Києві, хто ще там, чи хто туди збирається. Кожного з вас хочеться обійняти і безмежно дякувати за те, що ви стоїте на обороні наших мрій. Кожен з вас вартий звання Героя України за нелегке тривале протистояння між народом і владою. Слава Україні!
За матеріалами інформаційно-аналітичного порталу "Нове Закарпаття"
