Історія міста Чоп. Початок 20 століття
На початку XX століття в Чопі вже нараховувалось понад 1800 жителів. Дві третини всіх працездатних були зайняті на транспорті, в промисловості, торгівлі тощо. Третина працювала в сільському господарстві. З зростанням і зміцненням робітничого класу в селі ще з кінця XIX століття почали поширюватися соціалістичні ідеї.
Окружний начальник у 1898 році повідомляв про «соціалістичний рух» у Чопі і вказував, що тут розповсюджуються соціалістичні газети, що населення вимагає зменшити податки, розподілити землі, підвищити оплату праці.
Тяжкі умови праці на залізниці, на двох примітивних цегельнях і нафтоочисному заводі, в майстернях, мізерна заробітна плата, політичне безправ'я, національний гніт — все це зумовлювало загострення класової боротьби.
Не кращим було становище і селян. Лише близько 60 % оброблюваної землі належало селянам, а решта — поміщикам. До того ж значну частину селянської землі прибрали до своїх рук куркулі, що володіли по 20 і більше гектарів. Більшість селян зовсім не мала землі або володіла малими наділами.
В занепаді була й освіта. Напередодні першої світової війни в Чопі діяла народна школа, навчання в якій велося угорською мовою. Відкрита у 1911 році бібліотека обслуговувала службовців залізниці, інтелігенцію, а трудящим вона нічого не давала. Для трудового населення залишалися 2 церкви: римо-католицька і реформатська та кілька корчм.
В роки війни навколо Чопа розміщувались угорські та австрійські військові частини, які в значній мірі утримувались за рахунок місцевого населення. Все це, а також мобілізація чоловіків на фронт, високі воєнні податки та контрибуції розоряли населення Чопа, різко погіршуючи і без того його важке становище.
Перемога Великого Жовтня в Росії знайшла палкий відгук серед трудящих села. З Радянської Росії повернулися колишні військовополонені Єне Родойчич та Йожеф Балаж і розгорнули активну революційну агітацію. Вони і залізничники Елек Мадяр, Імре Цейкус, Іштван Галас, Ференц Мадяр, Берталон Молнар та інші поклали початок першій комуністичній організації села. З перемогою в Угорщині в березні 1919 року пролетарської революції в Чопі створюються місцеві органи Радянської влади, а також і жупний директоріум Ужаннського комітату (бо центр комітату — Ужгород був ще раніше захоплений чеськими військами).
10 квітня 1919 року відбулися вибори до місцевої і жупної Ради робітників, солдатів і селян. У виборах взяли участь 2500 жителів Чопа та навколишніх сіл. Це були перші в історії трудящих Закарпаття вибори, в яких вони взяли участь і обрали своїх представників до органів влади. Обранці народу склали присягу, що «кожний з них своїми здібностями, всім своїм старанням служитиме Радянській республіці».
На першому засіданні Ради 15 квітня було обрано депутата на Всеугорський з'їзд Рад — учителя Йожефа Бано. Місцева Рада та її виконавчий комітет — Чопський директоріум гаряче взялись за перебудову життя трудящих Чопа. Вони організували забезпечення продуктами харчування не лише населення Чопа, а й частини Угорської Червоної Армії, розміщеної в Чопі. Радянська влада пробудила творчу діяльність трудящих, і вони стали брати участь у громадсько-політичному житті села.
Та вільне і радісне життя тривало недовго. Ще в березні чеські буржуазні війська зробили спробу напасти на Чоп, але були відбиті. Для запобігання новим нападам окупантів на Закарпаття сюди були надіслані частини 5-ї Угорської Червоної дивізії та почалося формування частин 65-ї Русинської Червоної бригади. Вона розміщувалась в районі Чопа. З місцевих залізничників було сформовано загін в складі двох рот, яким командував машиніст Михайло Шкотняр. У створенні загону взяла участь і комсомольська організація Чопа.
Новий напад чеських військ на Чоп почався 22 квітня 1919 року, а зі сходу ще з 16 квітня наступали війська боярської Румунії. На підступах до Чопа зав'язалися уперті бої.
В боях під Чопом полягло багато червоноармійців, серед них і один з перших організаторів молоді Закарпаття Петро Деяк. Потопивши в крові народну владу і захопивши в квітні село в свої руки, окупанти вчинили розправу над мирним населенням — прилюдно знущалися з заарештованих комуністів Чопа — Йожефа Балажа, Томаша Чопака, Бели Унгвара, Шандора Чопака та інших. Багатьох з них кинули до в'язниці.
Трудящі Чопа як раніше, так і під владою буржуазної Чехословаччини, були позбавлені політичних прав і жорстоко визискувалися експлуататорами. Сторінки історії Чопа цього періоду багаті на революційні події. Хоч Радянська влада й була придушена, але з революційним робітничим і селянським рухом окупанти справитись не могли. Вже на початку 1920 року робітники депо під керівництвом Імре Цейкуса та Іштвана Галаса влаштували страйк, вимагаючи підвищення заробітної плати. У березні того ж року робітники і селяни надіслали двох своїх делегатів на установчий з'їзд Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі (МСП), який відбувся в Ужгороді 21 березня 1920 року . Після з'їзду утворилась організація МСП у Чопі. Під її керівництвом жителі села в грудні 1920 року взяли участь у загальному страйку, що охопив усе Закарпаття.
В травні наступного року відбувся установчий з'їзд Комуністичної партії Чехо¬словаччини, на який делегатом від чопських робітників прибув кочегар Й. І. Ерде. Після з'їзду в Чопі створюється місцева організація Комуністичної партії Чехословаччини. Її очолив Йожеф Балаж. До неї входили Йожеф Ерде, Імре Цейкус, Іштван Галас, Балінт Берцик, Томаш Чопак, Янош Бочкаї та інші.
Одним з активних членів чопської парторганізації був колишній військовополонений в Росії Ференц Унгварі. До комуністичної партії він вступив ще у 1917 році у Челябінську. Після розгрому Колчака навчався на партійних курсах в Москві, а у 1921 році повернувся до Чопа. У 1920—1930 рр. Чоп став місцем неодноразових конференцій і з'їздів. Восени 1922 року тут відбувся перший з'їзд Комуністичної Спілки молоді Підкарпатської Русі. Від молоді села на з'їзді були присутні Берті Гуляш, Шандор Катко, Антал Балог, Йожеф Ковач, Дюла Дьєрі, Лайош Чопак та інші. Партійна та комсомольська організації Чопа провадили велику роботу серед населення. І це позначилось на громадському житті. Під час виборів до чехословацького парламенту в березні 1924 року 60 % виборців села голосували за список КПЧ. Після цих виборів власті називали Чоп «червоним гніздом» або «червоним куточком».
Становище трудящих Чопа завжди було в центрі уваги крайової партійної організації. П'ята крайова конференція КПЧ в червні 1924 року на доповідь делегата чопської парторганізації Й. Балажа прийняла рішення про завдання комуністичних фракцій в місцевих сільських представництвах.
Комуністи Чопа були організаторами і керівниками страйків і демонстрацій. У 1927 році відбувся страйк на цегельних заводах, яким керував комуніст Янош Бочкаї. Страйкарі добились права створити профспілкову організацію та укласти колективну угоду з підприємцем Щороку робітники і селяни Чопа відзначали ленінські дні, річниці революційних подій — День міжнародної солідарності трудящих — 1 Травня, річницю Жовтневої революції тощо, організовували мітинги, демонстрації, масові гуляння, на яких влаштовували концерти, ставили революційні п'єси (зокрема за романом Горького «Мати»). Демонстрації не раз закінчувались сутичками з жандармами та арештами.
Незважаючи на те, що жандарми все частіше вчиняли в селі розправу над місце¬вим населенням, діяльність комуністичної організації і профспілок не припинялась. 25 березня 1928 року поблизу Чопа, на березі Тиси, відбулась восьма крайова конференція комуністів Закарпаття, яка обговорила важливі завдання парторганізацій краю. 16 вересня цього ж року в Чопі в Робітничому домі відбулась конференція Червоних профспілок Закарпаття, на якій обговорювалися питання економічного становища трудящих краю.
У 20-х і 30-х роках дещо пожвавішала робота залізничного вузла, окремих підприємств, ремесел. Але всі підприємства залишалися дрібними, на них працювало від 5 до 30 робітників. Ремісництвом займалося близько 100 чоловік. Серед них було 7 столярів, 7 шевців, 6 кравців, 4 слюсарі і т. д.
В період світової економічної кризи капіталізму (1929—1933 рр.) трудящі Чопа, як і всього Закарпаття, терпіли голод і злидні. Про це систематично писалось у революційній пресі. В 1930 році у комуністичному журналі «А Неї» був опу¬блікований вірш «Безробітний», в якому йшлося про долю безробітних. Автор вірша — учасник робітничого руху в Чопі І. Гуляш. В ці роки трудящі посилювали опір окупантам. У 1932 році застрайкували робітники, що споруджували школу. Страйк був придушений. Організовано пройшов страйк робітників-будівельників у травні 1934 року, які працювали на регулюванні річки Тиси. Страйкарі вимагали підвищення заробітної плати, виступали проти численних відрахунків і штрафів. І на цей раз власті застосували репресії. Заарештували робітників Й. Лакатоша і 3. Шато, а ще 35 притягли до судового слідства.
Напередодні окупації Закарпаття хортистською Угорщиною в Чопі налічува¬лось 617 будинків, у яких проживало понад 3300 жителів. Тут діяли невеликі підприємства — електропідстанція, нафтоочисний завод, цегельний завод, паровий млин. Було тут і кілька навчальних закладів — 1 горожанська, 2 державні почат¬кові школи, 1 римо-католицька, 1 церковнопарафіальна, 1 промислово-учнівська, 1 сільськогосподарсько-реміснича школи, невелика бібліотека. Але всі вони обслу¬говували перш за все заможні верстви населення. У більшості шкіл викладання велося чеською чи угорською мовами.
У листопаді 1938 року Чоп окупувала угорська хортистська армія. Окупанти встановили жорстокий режим. Комуністи перейшли в підпілля. Внаслідок окупації становище жителів Чопа погіршилося. Зросло безробіття. Тільки в січні 1940 року тут налічувалося 130 безробітних. Гнів і обурення трудящих Чопа викликала звістка про напад гітлерівської Німеччини та хортистської Угорщини на Радянський Союз.
( За матеріалами енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР», Закарпатська область, 1962 р.)
Мій Чоп
