Ажіотаж по-чопськи

Редакція інтернет-видання «Мій Чоп» пропонує своїм читачам мовою оригіналу статтю «Ажіотаж по-чопськи», яка була опублікована у березневому номері видання «Чопська газета».

«Чесно кажучи, починав писати вже тоді, коли знав що йду до армії. Думав, що питання та пропозиції на сьогоднішній сесії Чопської міської ради озвучить хто-небудь інший.

Але наш загальний, національний «бардак» дозволив самому бути присутнім на цій історичній події. Поступово на таких заходах стає все цікавіше. Раптом велика кількість людей згадали про те, що вони є громадянами. Після того, як в країні прості люди почали ставити прості питання і вимагати на них відповідати будь-яке «начальство», після того, як мітингувальники зі столичного майдану змусили змінити керівництво країни, загинули люди, а країна наблизилась до війни, революційні зрушення, нарешті прийшли і до нас.
Спочатку відбулось міське віче. Сказати правду, на міське воно не претендувало за чисельністю. Незважаючи на присутність біля сотні мешканців розмови не склалось. Пролунали загальні звинувачення з боку мешканців та з боку влади. Ось власне і все – сваркою розпочалось, сваркою і закінчилось.
Влучно сказали серед глядачів – «яке місто, таке і віче».
Розвеселили окремі персонажі своєю «рішучістю та безкомпромісністю». Єдиний позитивний результат зборів, це те, що було визначено дату та час проведення чергової сесії міської ради, до порядку денного якої було включено звіт міського голови. Нарешті мешканці міста згадали, а керівництво визнало, що сесії проводяться відкрито і присутнім може бути люба зацікавлена особа.
Напевне слід нагадати, що в далекому нині 2006 році, коли мешканці Чопа з числа «Чопської громади» вперше прийшли на сесію, саме сьогоднішні «полум’яні революціонери», бувші соратники нинішнього керівництва, цьому дуже опирались. А сьогодні в цих головах революційні настрої і жага помсти. Ну і Бог їм суддя. Нажаль, в нашому житті, доводиться часто стикатись зі «зміною пріоритетів», «переосмисленням цінностей» та іншими виправданнями зради. Як казали у відомому радянському фільмі: «Неподкупная моя, вовремя предать – это не предать, это предвидеть». І сьогодні з чесним блиском в очах вони розповідають нам як жити і що робити. Але процес розпочатий і триває.
На противагу віче, чи з інших міркувань, міське керівництво минулої п’ятниці ініціювало підписання мораторію про ненапад. Звісно, що називався він по іншому, але сутність від цього не змінюється. Запросили голів партійних осередків, громадських організацій та активних городян. Чесно кажучи знову скотились до сварки. Але деякі питання пролунали і потребують відповідей.
Відразу скажу, що ніякого підписання не відбулось, бо з'явились два альтернативні документи і стало зрозуміло, що злагоди немає. Нажаль, з такими розбіжностями в поглядах, єдиного рішення бути не може. Тобто різні «сторони» висловили власну точку зору, але на компроміс не погодились. Його, власне ніхто і не шукав. Отже, на сьогоднішню сесію очікується аншлаг.
А про що власне мова?
Які-такі питання потребують відповідей?
По місту розповсюджені листівки з переліком питань, на які буцімто буде відповідати міський голова. Питання про воду, тарифи, освітлення. Чекаєте відповідей - не дочекаєтесь.
Не потрібно бути пророком, щоб передбачити розвиток подібної «дискусії». «Чопська громада» вже восьмий рік намагається достукатись до кожного керівника в місті. Збирали підписи мешканців, робили офіційні запити, розмовляли неформально, закликали до співпраці – результат незмінний.
Так буде і сьогодні. Незручні питання просто в чергове проігнорують, а інші пообіцяють розглянути. Відповідей чекати не варто, вони будуть або формальні, або відсутні. Саме тому міське керівництво прагне «злагоди і миру». В такій «мирній» атмосфері не виникають незручні питання і комфортніше працювати, або чекати зарплати. Це вже як у кого виходить. А питання є – ось вони.

По-перше потрібно згадати про старше покоління. Докотившись на самий захід країни, революційним вітром змело пам’ятник вождю світового пролетаріату. Стояв собі пам’ятник в будинку ветеранів, а однієї ночі впав. І чомусь ніхто не взяв на себе відповідальність, і міліція нікого не викрила. А це діло не легке і людей поруч багато мешкає – точно бачили але ніхто не питає. Виникають питання, поширюються чутки, висуваються версії. Нагадаю, що пам’ятник споруджено за кошти мешканців міста і багато хто з тих, хто здавав свої гроші на спорудження монументу, слава Богу живий та здоровий. Це їх історія і вибір, який ми всі маємо поважати. Пізніше, на хвилі зміни країни і ідеології, було проведено міський референдум, на якому вирішили перенести цей пам’ятник до будинку ветеранів. Все відбулось законно, тому без протестів і взаємних звинувачень. Невже сьогодні в нас стало менше розуму та взаємоповаги ніж було раніше. 25 травня пройдуть вибори президента, що є прекрасною нагодою провести ще один референдум чи письмове опитування, яким і визначити подальшу долю монументу. Саме таких дій від міських керівників чекають мешканці.

Інше питання – це відчуження комунального майна. Нажаль, відкритості в цьому питанні не було ніколи. Кожен рік щось продавалось, щось передавалось, і все це люди бачать вже коли повернути нічого не можна.
Скажу більше, навіть серед депутатів міської ради обізнаних в цих питання одиниці.
Це дивно, чи ні? Визначити наближене коло посвідчених неважко, але це має бути повністю відкрита інформація. Знову виникають чутки, поширюються домисли, робляться невірні висновки.
Але насправді вихід дуже простий. Потрібно опублікувати список комунального міського майна, яке відчужувалось за останні вісім років, простим списком. Просто назва майна, прізвище та ціна. Що, кому і за скільки. Не оренда – вона нікого не цікавить, а саме продаж чи передача. Хто отримував житло, за якою чергою і ким тоді працював. І не потрібно ніяких коментарів.
Повірте, що люди самі розберуться хто правий, а хто ні.
Це і міг би бути найкращий звіт міського голови в історії міста.
Так само потрібно вчинити з земельними ділянками. Хто, скільки і де. Зрозуміло, що ділянки під існуючим житлом чи спорудою нікого не цікавлять, а ось чому отримав і не будував, але і не повернув – цікаво.
А про бюджет немає що говорити. Самого бюджету вже практично немає і скоро вже і не буде. Так що питання є, їх багато. Ось в Ужгороді депутати обговорили і визначили заробітну плату міського голови і заступників. Не стидались говорити правду про свої доходи, роботу і очікування. Берімо приклад – будьмо відкритими та чесними. Прошу цю публікацію рахувати депутатським запитом чи пропозицією, та чемно чекаю відповіді. Якщо така з'явиться, обов’язково розповсюдимо.

Ігор Гіжан «Чопська громада»