Фотоcесія міських чиновників за наші гроші
Засоби масової інформації відіграють значну роль в житті людини. Прогресуючий розвиток суспільства зумовлює нас отримувати інформацію з різних джерел: інтернет, телебачення, соціальні мережі та різні друковані ЗМІ.
Протягом минулого та й частини цього року в нашому місті також безкоштовно розповсюджується декілька друкованих міських газет чи листівок. Періодичність їхнього видання є різною. Одні друковані видання випускаються за власні кошти, а інші за державні, кошти платників міських податків.
Мова сьогодні буде йти про друкований бюлетень Чопської міської ради «Чопський вісник». Чому саме про цей бюлетень? Адже це газета, яка видається за бюджетні кошти нашого міста, за наші з вами гроші.
Ще у 2008 році редакція «Мій Чоп» писала про це видання в статті "Найдорожча на Закарпатті газета — “Чопський вісник”, тому що, на цей момент часу це був один із найдорожчих друкованих ЗМІ в Закарпатській області. Вартість одного номера цієї газети формату А-4, який складався всього із чотирьох сторінок, становила понад дві гривні. За ці кошти, будь-який пересічний мешканець міста міг купити 5-6 інших обласних чи загальноукраїнських видань. Мало це чи багато. Враховуючи тисячні екземпляри друку протягом року набігала кругленька сума.
Враховуючи фінансову ситуацію в нашій державі, стає зрозумілим, що навряд чи подешевшав сьогодні друк цього владного видання. Протягом минулих років цей бюлетень міської влади худо-бідно виходив двічі чи тричі на рік. Так ніби виглядало. Можна було зрозуміти, економічна криза зумовила міських чиновників економити кошти та обмежити випуск цієї газети.
Але у цей же час, чомусь в коридорах міської влади появлялися «липові» тиражі цієї газети з інформацією суто «для службового користування». Міські можновладці друкували під одним тим самим номером різні видання із зовсім різною інформацією: одна для відома всіх містян, а інша для себе-любимих. Як не крути влада і тут знову постаралася порушувати закони України.
І ось, нарешті, після довготривалої перерви, на початку вересня вийшов двомовний тираж цієї газети «Чопський вісник», який було видруковано в поліграфічному центрі «Ліра» в загальній кількості 1000 екземплярів. Навряд чи друк цього вересневого номера міського бюлетня був оплачений зі власних коштів міських чиновників.
Яка така нагальна потреба стала для друку цього видання в період важкої економічної ситуації в державі та в місті в тому числі?
Яку цінну інформацію своїм мешканцям хотіла донести міська влада?
Переглядаючи цю газету стає зрозумілим, що це не інформаційний бюлетень, а фотоколаж міської влади. Чому ?
Проаналізуйте самі. На чотирьох сторінках друкованого видання розміщено лише 3 маленькі статті та 80 % площі всієї газети займають фотознімки міської влади.
Так чи потрібно було друкувати цю газету? Напевно, що ні. Враховуючи заборгованість міської влади за виконані в минулому році роботи з ремонту вуличного покриття, оплачувати за друк цього фотоколажу було б напевно безвідповідально.
Крім того, дане видання знову виготовлено з порушенням вимог закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Міські посадовці, як порушували закони України при попередіх владах, так порушують і сьогодні. Майдан гідності - не для чопських можновладців.
Рекламуючи себе та витрачаючи бюджетні кошти в період жорсткої економії, міська влада чомусь не переймається вирішенням болючих міських життєвих проблем.
Найкраща реклама міської влади – це вирішення питання питного водопостачання, ремонт дорожнього покриття, вивезення сміття, заміна ламп вуличного освітлення, покос бур’янів та чагарників майже в центрі міста та багато іншого.
І останнє. У жовтні цього року відбудуться позачергові вибори в Верховну Раду України. Напевно весною наступного року будуть проведені і місцеві вибори. Отож нам, містянам, потрібно голосувати серцем і душею, а не за 200-гривневу купюру, так як це було зроблено у недалекому 2010 році.
Чи потрібні нам жителям міста такі депутати, які все одобряють, навіть не маючи своєї власної думки та позиції; такі депутати, які засекречуюють свої депутатські звіти; такі депутати, які були при всіх владах: і Радянського Союзу так, і при незалежній Україні; такі депутати, які відвідуючи засідання сесій не голосують та принципово мовчать; такі депутати, які за свою таку "позицію" отримують земельні ділянки, а прості мешканці міста чекають на її виділення деятиліттями; такі депутати, які займаються фізичною "розправою" над міськими активістами. Чи потрібна нам така міська влада?
Отож, шановні мешканці міста, думайте та вибирайте самі.
