Тече і нехай тече, і ніяких проблем.Частина перша ( З фольклору сантехніків)

В редакцію нашого видання звернулася група активних мешканців міста з проханням публікації статті, в якій висвітлено всю суть проблеми міського водопостачання та шляхи їхнього вирішення. Враховуючи об’ємність публікації, сьогодні ми публікуємо першу частину даної статті.

Вода, вода, вода чи «рідке латорицьке болото». Вже не одне десятиліття однією з головних проблем самого західного міста України - Чопа – наших воріт у Європу, куди ми всі, у тому числі керівники міста та Укрзалізниці, так прагнемо скоріше попасти, є питання якісного водопостачання питною водою населення.
Вже багато разів всі сторони «зобов’язуються, обіцяють» населенню всебічне покращення, особливо перед місцевими виборами, але як кажуть: «А віз і нині там». Тому, щорічно наші крани по декілька разів, а то і декілька десятків разів на рік, радують нас під час їхнього відкриття не чистою водою, а «кавовим настоєм», особливо після тривалих дощів, що пояснювати мешканцям Чопа не варто.
Як кажуть у класиків, виникають питання: «Що робити?» і «Хто винен?».
У ході вирішення цих питань було зламано стільки шпаг з усіх боків…
Давайте спробуємо розглянути зазначені проблеми, по можливості, об’єктивно та виважено, спираючись на діючі норми законодавства, наявні матеріали засобів масової інформації, коментарі фахівців різного рівня.
Водозабір на річці Латориця був побудований у далекі часи для забезпечення технічною водою підприємств залізниці на території станції Чоп. У такому вигляді він знаходився приблизно до 1972 року, з якого був реконструйований та задіяний для водопостачання мешканців м.Чоп. На даний час, забезпечення якісною питною водою чопських жителів, значна частина яких тим чи іншим чином пов’язана із залізницею, залишається, на жаль, не вирішеною проблемою. Тобто, виробником (власником) послуг з водопостачання води з річки Латориця у міські водопровідні крани є ВП «Ужгородська дистанція водопостачання» (ВОДЧ-5) ДТГО Львівська залізниця, а контроль за якістю питної води, згідно діючого законодавства, повинна здійснювати міська влада, якій система водопостачання не належить.

Не можна стверджувати, що за цей період залізничники та місцеві органи влади нічого не зробили для покращення якості питної води у м.Чопі. Намагання були і з того, і з того боку, але в силу об’єктивних та суб’єктивних обставин, всі вони були зведені нанівець.
Що ж можна сказати стосовно представників залізниці. За розповідями учасників подій та фахівців, певні проекти були розроблені наприкінці 80-х років 20-го століття. Настав розпад СРСР, криза і, відповідно нікому до проблем Чопа, як і до багатьох інших, діла не було. За період керівництва Львівською залізницею Г.М.Кирпою, (1993-2000р.р.) було пробурено на землях залізниці в районі м.Чоп біля 7-ми свердловин на предмет подальшого забезпечення мешканців міста питною водою. На жаль, з його уходом на вищі посади, ці роботи були припинені та визнано доцільним проведення реконструкції діючого на р.Латориця водозабору. Витрати становили б ( станом на 2003-2004 р.р.) приблизно біля мільйона гривень. Але, у 2004 році трагічно гине міністр транспорту і зв’язку України Кирпа Г.М. і знову вирішення питання заходить у глухий кут. До керівництва Укрзалізницею приходять люди, далекі від виробництва, завданням та бажанням яких було приватизувати та розтягнути все, що можливо на залізниці: заводи, відомчі санаторії, лікарні, інші, привабливі для «підприємців» об’єкти.
Всі ми пам’ятаємо мітинг на площі Європейській проти ліквідації та приватизації Чопської вузлової лікарні у 2006 році, що планувалось у рамках так званого реформування залізниці.
Керівник Львівської залізниці Мостовиий М.В. (2006-2010р.р.) був готовий до співробітництва з Чопською міською радою в плані реконструкції водозабору (загальна сума витрат становила понад 1 мільйон гривень), якби керівництво Чопської міської ради та Закарпатської облради виявили бажання співучасті та виділення зі свого боку 200-300 тис. гривень. На жаль, нова команда мерії зайняла позицію, що залізниця повинна все зробити сама все, що призвело до конфліктної ситуації та негативно вплинуло і на бюджет міста.
Як кажуть фахівці залізниці, обладнання водозабору зношене вкрай, водопровід покладений чавунними трубами, які дуже зношені, особливо на стиках.
Тому мають місце систематичні прориви води. Так, станом на 3 червня 2015р. в системі нараховано близько 15-ти поривів, ліквідація яких спричиняє зупинку подачі води у місто. На ремонт і реконструкцію обладнання коштів майже не виділяється. За інформацією спеціалістів, суттєвих коштів на приведення водопостачання Чопа до необхідних норм найближчим часом не передбачається.
На осінь 2015 року планується проведення чергового реформування Укрзалізниці, що призведе до приватизації об’єктів, створення АТ і ПрАТ на базі існуючих підприємств, тобто, скупівля їх за остаточною мізерною ціною. До цього часу жодних суттєвих капіталовкладень в підприємства залізниці не буде. Як наслідок, очікувати «манни небесної» - якісної води мешканцям Чопа, принаймні у 2015 році, не слід.
Станом на кінець травня 2015 року МКП ЖКГ «Тиса» боргує залізниці за водопостачання близько 600 тис. гривень за водопостачання у багатоповерхівки. За приватний сектор, який платить напряму водяникам питання не стоїть.
Тарифи, що існували у м.Чоп до березня 2015 року (1,28 грв. за куб ), за твердженням фахівців, були збитковими, тому Львівська залізниця намагалась вирішити питання підняття тарифів ще 2-3 роки тому. На данний час, нові тарифи (8,33 грв. за куб), за свідченням тих же фахівців, є практично нульовими, Тобто, коштів на реконструкцію обладнання фактично невистачає.
Разом з тим, цілком логічно поставити питання до керівництва Львівської залізниці: «Постанова НКРЕ винесена у грудні 2014 року. Нові тарифи на водопостачання, які перевищують попередні у шість з лишнім разів, вступили в дію у лютому 2015 року. Що зроблено залізницею для того щоб якість питної води відповідала новому тарифу?»
Наша травнева та чернева «водичка» показала – нічого!
Натомість, маємо розпал «війнушки» між залізницею і керівництвом міськради, про що свідчить початок незрозумілих відключень міста від водопостачання на початку червня, а рекорд 15-16 червня п.р., коли без усяких попереджень воду будо відключено більше ніжна добу. З одного боку водяників можна зрозуміти, такий борг треба платити, але страждають і невинні люди, майже так як у прислів’ї: “Пани скубуться, а у холопів чуби тріщать»........

Продовження у наступних публікаціях