ПОМИЛКОВЕ РІШЕННЯ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОРОДИЛО ТРИВАЛИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ КОНФЛІКТ

У редакцію нещодавно звернувся мешканець Чопа і розказав нам про свою проблему, яка сталася з ним, на його думку з вини міської влади. З етичних міркувань ми змінили прізвища сторін конфлікту.

Отже, мова йде про конфлікт між мешканцями Чопа Іваснюк і Сабко. Ці двоє поважних громадян нашого міста волею випадку стали сусідами, купивши у різний час поряд житлові будинки. І, як зазвичай буває у таких ситуаціях, через деякий час виявилось, що один із них поставив паркан не в тому місці, як хотілось би іншому. Ось тут і починається довга історія, історія ходіння по судах, витрачання коштів, псування нервів, щоб домогтись свого за будь-яку ціну.

Річ у тім, що поважний п. Іваснюк дійшов висновку, що нібито його сусід п. Сабко прихопив собі пару квадратних метрів дорогоцінної чопської землі. Щоб відновити справедливість в цьому питанні, п. Іваснюк звернувся до суду з проханням скасувати рішення виконавчого комітету Чопської міської ради, прийнятого в 1988 році (!). І, звичайно, суд вирішив так, як було потрібно п. Іваснюку, адже відомо: хто платить, той і замовляє музику.

Суд дійшов висновку, що «сусідський конфлікт» стався внаслідок помилки попередньої влади, яка геометрично неправильно вказала межі кожної ділянки, в результаті чого відбулось так зване накладання частини земельної ділянки одна на одну.

Суд не засмутила та обставина, що у сторін конфлікту на момент судової тяжби, навіть не було акта на землю, а отже судились, що називається “за шкуру не убитого медведя”. Уважне знайомство з рішенням суду переконує, що воно “шито білими нитками” Проте, подібними рішеннями судів сьогодні не здивуєш нікого. Це скоріше норма, ніж виняток.

У цьому контексті більш цікавою є позиція міської влади, адже, якщо сприймати висновки суду, як доведений факт, то саме з вини недолугих чиновників, відбулось це “накладання”, яке в майбутньому стало головним болем для панів Сабка та Іваснюка. Очевидно, що на цей раз керівництву і юридичній службі міської ради слід було більш ретельно розібратись в ситуації, адже саме з вини їх попередників почалась ця тяжба.

Та зрештою, ніхто інший не знає краще “земельної” ситуації в місті, ніж місцева влада. Проте керівництво міської ради чомусь у спішному порядку вирішило виконати згадане рішення суду. Але знову таки дивина: відміна цього рішення відбувається не безпосередньо виконавчим комітетом, як цього вимагав суд, а сесією міської ради.

Одним словом історія цікава, як цікаві і висновки суду, щодо “накладання" частини однієї земельної ділянки на іншу.

Якщо це так було в дійсності, то чому попередні користувачі землі, що прожили там все своє свідоме життя, не бачили, що одна ділянка ненароком «наклалась» на іншу. Чому з цього приводу у ті далекі роки не виникало жодних конфліктів, а тамтешні сусіди жили мирно і дружньо, не позивались в судах, не скаржились один на одного міській владі. І тільки, коли там став господарювати п. Іваснюк, почалось тління цього земельного продовжується з новою силою, і кожна із сторін має намір йти до переможного кінця Звичайно, що ця історія є не приємною і за великим рахунком не варта того, щоб двоє сусідів так далеко заходили у протистоянні за маленький клаптик землі. Адже не часто буває, що подібні справи стають предметом розгляду Верховного Суду України, що має місце у даному випадку. Нічого не вдієш, кожен захищає свої власні інтереси, а тому у маленькому Чопі киплять великі судові пристрасті. Але радує те, що подібних суперечок у нашому місті не багато.