ЧОПСЬКІ МИСЛИВЦІ ПОТРЕБУЮТЬ ДОПОМОГИ
Серпень очікуваний не тільки своїм теплом і можливістю відпочити на морському побережжі. Щорічно у серпні відбувається відкриття полювального сезону. Певна річ, що ця подія для мисливців є давно очікувана. Адже мисливство це не тільки улюблене хобі, але і своєрідний спосіб активного відпочинку.
Понад п’ятдесят чопських мисливців з нетерпінням чекали цього часу. Але останнім часом місцеві мисливці все частіше стикаються з різними перепонами, які не дають можливості повноцінно займатись улюбленою справою. Однією із проблем сьогоднішнього дня стало зменшення мисливських угідь. Помогло цьому промислове будівництво на околицях Чопа та прилеглих до нього сіл - Соломонова і Тисаашвані, яке «забрало» у чопських мисливців десятки гектарів земель, що колись ними використовувались для полювання.
Іншою проблемою з цього ряду стало зменшення мисливських угідь внаслідок «розпаювання» колишніх колгоспних земель і, таким чином, позбавлення їх статусу земель «загального користування» для всіх без винятку мисливців. Певна річ, що теперішні власники землі, передусім на території Тисаашванської сільради, не завжди бувають радими мисливцям з Чопа. Не відчувається особливої доброзичливості і від тамтешніх мисливців. А подекуди новоспечені земельні латифундисти відстоюють належне їм «право приватної власності» у більш категоричній формі... Отже, чопські мисливці фактично позбавлені можливості вільно займатись полюванням на землях, які традиційно, в продовж десятків років використовували для цих потреб. Звісно, що чимало мисливців через це виїжджають на полювання в інші райони області, а позбавлені такої можливості (таких більшість) – змушені задовольнятись теперішньою територією мисливських угідь. Компетентні чиновники із товариства мисливців і рибалок Ужгородського району не бачать в цьому проблеми і певна річ стоять осторонь, але при цьому не забувають збирати у чопських мисливців чималі членські внески.
Розуміючи безперспективність подальшого перебування в товаристві мисливців Ужгородського району, чопські мисливці вирішили отримати автономний статус. Але виявилось, що їхнього бажання замало, оскільки існують інтереси бюрократів від мисливства, які не збігаються з потребами простих мисливців. Наприклад, немає жодних пояснень тому, що протягом року не вдається зареєструвати Чопське товариство мисливців. При цьому вишукують різні перепони, лише б залишити мисливців Чопа у складі товариства мисливців Ужгородського району. Закономірно постає питання :що робити в цій ситуації ? Звичайно, можна чекати і надіятись, коли у чиновників появиться відчуття міри і ознаки совісті. Але це може бути надто довго. Інший шлях: примусити їх виконувати закони України, але і це проблематично на фоні пануючого правового нігілізму.
В розмові з кореспондентом МЧ мисливець зі стажем Євген Харачко розповів таке:
“Обмеженість мисливських угідь сьогодні стала невирішеною проблемою для мисливців Чопа. Ця обставина позбавляє мисливство перспективи розвитку, якого прагнуть багато мешканців нашого міста. Полювання на землях Тисаашванської сільради також є проблематичним, тому що місцеві мисливці категорично проти нашої присутності в сезон полювання на тамтешніх землях. Мали місце непоодинокі випадки, коли наших мисливців змусили покинути полювання на цих угіддях. Звичайно, було би добре, якби міська влада втрутилась в цю ситуацію і домовилась з керівництвом Тисаашванської сільради, щоб можна вільно, без конфліктів займатись полюванням на околицях Чопа”. Ось такі справи у наших мисливців.
Щодо рибальства, то ситуація, можливо, дещо краща, адже навколо Чопа одні річки та водойми, але риби немає. Звичайно, що багато рибалок із задоволенням сходили б на річку Тиса, де риба ще водиться, але до теперішнього часу залишається не вирішеним питання вільного доступу до річки, яке знаходиться в зоні контролю прикордонників. Певна річ, що державний кордон має бути «на замку», але не до такої міри, коли його наглухо закрили перед місцевими рибалками, що тут прожили все своє життя. Про існування цієї проблеми керівництво прикордонників знає, але чомусь її не вирішує, обіцяючи зворотне.
|