СВЯТКУВАТИ - НЕ ПРАЦЮВАТИ

Народна мудрість стверджує, що кожен повинен займатись тим, що добре вміє. Ось що вміють в Чопі, так це святкувати. Ще б пак – це ж не працювати, а з іншого боку, непотрібно особливих вмінь. Неважливо, що для веселощів не завжди є привід. Як тільки в календарі появляється «червона дата», уся мерська челядь перепрофілюється на розвішування прапорців, яких за бюджетні кошти досхочу закупила мер.

Постановник чопських гулянь уже набила руку на влаштуванні подібних урочистостей і все у них відбувається, як по нотах: після розвішування прапорців виставляються палатки, з яких реалізують не завжди першої свіжості товари, потім підтягують польову кухню із резерву "стратегічного командування" для «шарової» закуски.

Звичайно, що рано чи пізно виникає питання про святкові сто грамів. Про декалітри пива уже не йдеться, його продадуть багато-багато, в тому числі і школярам. Таке враження, що хтось ніби спеціально під виглядом влаштування подібних «свят» намагається методично споювати чопівчан, а одночасно збільшувати виручку окремим підприємцям від продажі спиртного. А кульмінацією свята, зазвичай буває, вихід мера зі своєю челяддю в народ (особливо у вишиванках), демонструючи при цьому сите і безтурботне життя.

Окремі читачі, напевне, зададуться питанням: до чого ці іронічні рядки, адже як-не-як, а люди (з мерії) стараються… Звичайно, можна і так подивитися на пристрасть теперішніх чопських посадовців до святкувань, якби воно не перетворювалося на профанацію. Розкішні святкування з приводу і без такого уже стали фішкою мера і Кº, і цей процес набирає оберти, наче в Україні і немає економічної кризи. Будь-які корпоративні урочистості, які раніше відзначали «на своїй території» у тиші службових кабінетів, сьогодні виставляють на центральну площу міста, ніби навмисне хизуючись перед городянами, як добре їм живеться .

Не стало виключенням в цьому сенсі і відзначення Дня Прикордонника…Отже, за цією логікою будь-яка професійна група в Чопі: митники, залізничники, медики, міліція… так само буде претендувати на загальноміську увагу. У їх «професійні дні» також прийдеться відволікати працівників комунальної служби від прямих обов’язків для розвішування прапорців і т.д.

Взятися за перо автора цих рядків спонукало те, що за відпрацьованим сценарієм у Чопі відзначають уже такі дати, як… День захисту дітей. Замість того, щоб хоч у цей день потурбувалася про дітей, обділених долею, допомогти їм матеріально з міського бюджету чи зібрати кошти іншим способом, мер і цього разу влаштувала чергове гуляння і не в дитячому садочку, і навіть не в школі чи на стадіоні, а на площі, перед вікнами свого кабінету. Напевне, місцеві урядовці це місце вибрали для того, аби тішитися думкою, що їхні діти захищені надійно. Ну, для цього не потрібно було організовувати «свято» під вікнами мерії, тут і так все зрозуміло. Прикро, тільки те , що у День захисту дітей, міська влада не допомогла хоча б одній конкретній дитині.

Мій ЧОП